Помаранчева революція-2004

Країна не німих

Вахтанг Кіпіані, "Контракти"

Нас учили, що сигналом до початку більшовицького заколоту, який пізніше назвали „Великою жовтневою соціалістичною революцією”, став холостий постріл „Аврори”. Певен, що історики вже шукають красивий образ, із яким асоціюватимуть ці дивовижні сімнадцять днів-миттєвостей осені та зими. Дні, які не були переворотом, а все-таки Помаранчовою революцією.

Для мене ж невідоворотні зміни, власне, сама революція – „способ перехода от исторически изжившей себя общественно-экономической формации к более прогрессивной” („Большая Советская энциклопедия”) – почалися із повідомлення про те, що сурдоперекладач Першого національного телеканалу Наталя Дмитрук насмілилася сказати, власне, показати нації, яка у більшості своїй мовчала, не через хворобу, а через страх – „вам кажуть неправду, вибори фальсифіковані, наш президент – Ющенко”. Без сумніву, час з’їсть більшу частину вражень і емоцій. Але цей символічний постріл з минулого у майбутнє вартий занесення в аннали мирної революції.

Ми заново вчимося говорити. Особливо це стосується тих, хто професійно мовчав останні роки. За десять років виросло ціле покоління журналістів, які знають, що біле – без спеціальної на те вказівки – не можна називати білим. Зграя політичних банкротів – це, бачте, „парламентсько-урядова коаліція”... Не „людина, яка нехтує Конституцією”, а „гарант”... Юлію Тимошенко роками могли не запрошувати на телебачення – бо головний телеглядач держави цього не хоче...

Але в один із днів революції преса сказала владі – „Баста!” І новини стали новинами. Політичні ток-шоу, виявляється, можуть іти і в прямому ефірі. З’явилися заборонені „темниками” обличчя. Дама у каракулі заспівала нам свій мега-хіт „Американські валянки” на мотив „Оранжевое небо, оранжевое море” і всі переконалися, що король голий...

Люди перестали боятись. Вони зрозуміли, що слова з казки про прутик, який легко зламати, і віник, який у цьому сенсі нездоланний – правда. І важко і страшно лише тому, хто робить перший крок.

День 8 грудня віднині може бути двічі занесений в українські святці – як день цивілізованого розвалу СРСР (1991) і як день перемоги помаранчової революції (2004). І якщо ще нікому не приходило в голову відзначати річниці історичної зустрічі Єльцина, Кравчука та Шушкевича у Біловежжі салютами, шампанським та... апельсинами, то тепер на на це є повне моральне право.

Життя прекрасне. Бо воно триватиме завжди.

Версiя для друку