Політика-2004

Рік України в Україні

Вахтанг Кіпіані, "Контракти" (№ 52, 27 грудня 2004)

2004-й, що минає, заслуговує на окремий підручник з новітньої історії України. Повірте, це могла б бути книжка, яку не соромно перекласти будь-якою зі світових мов і тримати на видноті, поруч із Біблією та Загальною декларацією прав людини.

Було у нас у цьому році чимало проблем. Це як завжди. Але, уперше, набагато більше – злетів. Актуальне – забувається, витісняючись із пам”яті новими подіями та пригодами. А досягнення – залишаться на скрижалях. Хто пам”ятає нині хрущовські раднаргоспи? А політ Гагаріна у космос?

Звичайно, доведеться вписати до нашого загальнонаціонального підручника ще й сторінки із вдареним яйцем „твердим тілом”, „оранжевим шабашем”, „американськими валянками” і „наколотими апельсинами” з менінгітом, ТРК „Україною” та іншою, словами героя інтернет-мультика, хурмою.

Це все-таки рік оголеного по пояс Нестора Шуфрича, програми „Проте” і Романа Козака, про якого вже складають анекдоти навіть у Тбілісі: „Висунувся цей ваш кацо на посаду президента Грузії. Місцеве телебачення показує його політичну рекламу – „Батоно Саакашвілі схаменіться, ваша дружина голандка...”.

Та все ж, тринадцятий рік незалежності, попри кабалістичну символіку числа „13”, став найуспішнішим роком держави із новою, і від того дещо глевкою, нацією.

Віталій Кличко у Лас-Вегасі. Руслана у Стамбулі. Яна Клочкова в Афінах. Андрій Шевченко у Мілані. І, без сумніву, Помаранчевий Майдан у Києві стали гранями нового і дуже успішного суперпроекту „Україна”.

Ми нарешті з”ясували для себе, що вміємо не тільки дискутувати про безсенсові речі (про політреформу, наприклад), красти газ та їздити світом за панамськими паспортами, але й робити мирні революції, нокаутувати, співати, плавати, забивати. І все це – краще за всіх. Залишилося лише одне – жити. Не з нашим щастям, не краще за інших. Просто як нормальні люди.

Другий за ліком український президент свого часу ввів практику відзначення „років” якоїсь країни у нас. Першою іменинницею була, звісно ж, Росія. Відтак – Польща. Наступницею, вже за нового глави держави, буде Грузія. Особисто я, звичайно, цим фактом дуже втішений, але хотілося б іншого. Щоб наступний рік знову став Роком України в Україні. Де-факто. І не тільки в адміністративних кордонах. А в душі.

Немає нічого світлішого й радіснішого, ніж за кілька годин до Нового року згадувати рік, що минає. Бо за ці прожиті 366 днів не соромно.

Версiя для друку