Візит Понтифіка

Хто заважає “київським канікулам” Святійшого Отця

Вахтанг Кіпіані, “Свобода” (Нью-Джерсі, 2001 р.)

Україна чекає на Папу. Мільйони католиків двох обрядів –візантійського (їх за останніми підрахунками близько 5 млн.) і латинського (їх також чимало) готуються до радісної зустрічі з духовним пастирем. Державні діячі – готуються як до офіційного візиту глави Держави Ватикан.

А все ж... Практично щодня стає відомо про якусь чергову заяву проти приїзду в Україну Папи Римського Іоанна Павла ІІ. Партії лівої та проросійської спрямованості, парафії УПЦ і РПЦ, “собори словянських держав”, окремі особи, включно з предстоятелем Російської православної церкви Алексієм ІІ й новопризначеним послом РФ в Україну Віктором Чорномирдіним, – й пишуть, пишуть... Останній добалакався до такого: “Не можна, щоб у духовності наших народів виникали тріщини...”. Здається, РПЦ і пан посол остаточно втратили глузд. Адже їде не зарізяка якийсь, а пастир. Перший слов’янський Папа, слів якого чекають люди на всіх континентах землі.

Аргументів “чому не можна” лише два. По-перше, “Україна є канонічною територією російського православ’я”. Отже, візит не може відбутися без офіційного запрошення митрополита Володимира, предстоятеля УПЦ МП (канонічної філії РПЦ). По-друге, “київські канікули” понтифіка, мовляв, неможливі без покаяння Ватикану та українських греко-католиків за “розгром трьох православних єпархій на Західній Україні”. Безумовно, час від часу з’являються й інші тези, але, здебільшого, політики та бабки послуговуються цими двума. Правда, тлумачачи їх на власний смак і рівень.

Якщо з “розгромом” усе більш-менш ясно – в кінці 80-х -- на початку 90-х рр. греко-католики повернули собі своє ж майно, забране 1946 р. Сталіним і передане РПЦ. Не завжди повернення відбувалося спокійно, але годі говорити про це – сталося. За п’ять останніх років прикладів “чорного переділу” храмів майже не було. Всі бажаючі, православні зокрема, -- за сприяння місцевої влади та Держкомітету у справах релігії мали можливість взяти землю й будувати собі церкви. Є села, де православні справді укорінені в галицькій грунт – там є храми, виходить преса, діють недільні школи. Де громади повністю складалися з “уніатів, які 1946 року повернулися до батьківської віри”, там нема нікого. Ну хіба колишній голова парткому та “яструбок” (офіцер держбезпеки) в “православні” записались... Тепер щодо канонічності. Треба усвідомити логіку “старших братів”: де був російський солдат чи де він подумки прав портянки – там і є канонічна територія російського православ’я.

Імперія впала, а імперство залишилося. В особі РПЦ. Читаю хроніку подій відділу зовнішніх церковних відносин Московського патріархату. 25-28 травня 2001 року Святійший Патріарх Московський та всієї Руси Алексій II на чолі делегації РПЦ перебував з офіційним візитом в Азербайджанській Республіці на запрошення її Президента Гейдара Алієва та голови Вищої релігійної ради народів Кавказу шейх-уль-іслама Аллахшукюра Паша-заде. Як відомо, жодних протестів з приводу візиту до Баку жодна з конфесій не мала. Чого ж, питається, галасують московські попи щодо неможливості приїзду Папи до Києва та Львова?.. Цікавий нюанс. Під час відвідин Азербайджану Патріарх вручив ордени Російської Православної Церкви ...послу України Б.Г. Олексенко. Як то кажуть, no comments.

Практично в ті ж самі дні, права рука предстоятеля РПЦ митрополит Смоленський та Калінінградський Кірілл перебував у скандинавській Швеції. Він узяв участь у зборах тамтешньої православної громади, на яких ішлося про можливість будівництва храму РПЦ у столиці королівства. І знову – жодна з конфесій (лютерани, католіки, юдеї тощо) не вказали Москві на те, що вона влізла на “чужу канонічну територію”. Бо ж відомо, Христос заповідав своїм учням йти світом і нести вічне вчення. Для Христової церкви й Христової віри не існує жодних кордонів.

Версiя для друку