Росія

Іди ти в Думу!

19 грудня – вибори “за російським сценарієм”: дорого, безглуздо і нещадно

Вахтанг

Найбільше емоцій у росіян нині, наприкінці виборчої кампанії, викликають розмови «про головне»: владу, гроші та кримінал. Проте, ці речі настільки пов’язані між собою, що важко визначити “кто из них матери-Родине ценен”. За місця в Думі зразка 1995 року змагали 43 політичні партії та блоки – але пройшли в неї чотири (Компартія, “Наш дом -- Россия”, ЛДПР, “Яблоко”).

Восени 1999 року до жеребкування Центрвиборчком допустив 31 список кандидатів у депутати. На думку більшості експертів, реальні шанси подолати 5-відсотковий “поріг” мають лише КПРФ, “Отечество – Вся Россия” (неформальна назва – “ОВРаг”), “МЕжрегиональное ДВижение “ЕДИнство” (за очі – “Медведи”), “Яблоко”. Не виключено, що на фінішний спурт сил вистачить у “НДР”, Жириновського та “Союза правых сил”.

Ідеал комуністів: ГКЧП у космосі плюс “важнейшее из искусств”

Комуністи мають традиційний електорат і активності (як і їхні колеги в Україні) не виявляють. Партійний список комуністів рясніє знайомими прізвищами (генсек Зюганов, спікер Селезньов, гекачепісти Лукьянов і Стародубцев, космонавти Титов, Севастьянов і Савицька, кіноактор і режисер Микола Губенко (зараз – «Театр на Таганке») та актриса Олена Драпеко («А зори здесь тихие…»), екс-міністр оборони Родіонов).

Наразі для Зюганова є важливим не віддати своїх виборців (маргіналів і пролетарів) «стае товарищей» з крайньолівого табору. Бо ще принаймні чотири блоки можуть похвалитися, що лівіше за них, як кажуть, «тільки стіна». Це «Сталинский блок – за СССР» (пасіонарій Анпілов та онук Сталіна Євген Джугашвілі); «Движение в поддержку армии» (небезвідомі Ілюхін, Макашов і ректор Балтійського технічного університету Юрій Савєльєв, який нещодавно прокинувся знаменитим після того як вигнав з роботи американців, які викладали за контрактом – так би мовити, помстився їм за Косово); «Коммунисты, трудящиеся России – за Советский Союз» та «Партия мира и единства» (Сажи Умалатова, відомий актор Віктор Степанов («Михайло Ломоносов»)). Саме чеченській інтернаціоналістці мусимо бути особливо вдячними – це вона подарувала спікеру О.М. Ткаченку самопальний значок, подібний на зірку Героя Соціалістичної праці, а той і носиться з ним наче з писаною торбою.

З іншої сторони політичного спектру – справа – в Думу йдуть націонал-патріоти. Шансів вони не мають ані найменших, але згадаймо хоча б рух «Русское дело». Адже його першу трійку очолюють люди з прізвищами Іванов, Петров, Сидоров…

Власник не менш відомого прізвища – Борис Березовський – незадовго до виборів задумав зробити депутатами “зірок” телеканалів, які він контролює (ОРТ та ТВ-6). А що, всі вони популярні телеведучі, грошей на розкрутку їм не треба… Березовський кортить посвітитися поруч із Леонідом Якубовичем, Ариною Шараповою, Олександрою Буратаєвою та Єкатериною Андрєєвою (програма “Время”). Адже це створює вигідне тло для його політичних маніпуляцій. Ну, а для початку всесильний БАБ узявся за виборців Карачаєво-Черкесії – він у них балотується.

Почт хворого царя: “Медведи” в “Овраге”

На центристському полі товчуться десь близько п”ятнадцяти блоків. Найзапекліша боротьба йде між пропрезидентськими “Медведями” та антипрезидентським “Оврагом”. Перших веде міністр з надзвичайних ситуацій Шойгу та олімпійський чемпіон з боротьби та водночас співробітник податкової поліції Олександр Карелін. Другі йдуть за мером Москви Лужковим, екс-прем’єром Примаковим та губернатором Санкт-Петербурга Яковлєвим. Це дві партії влади. Це номенклатура. Їхня боротьба – це насправді вид розваг для підстаркуватого “царя Бориса”. Для повноти щастя влаштовано театр маріонеток – Лужкова та Примакова “мочит” правдоруб з першого каналу Доренко, а Путіна потроху “опускає” інтелігент Кисельов з НТВ. Ну майже за Дмитром Корчинським: “головне, щоб люди були задоволені”…

За голоси демократичного виборця влаштовують політичні бої колишні львів’яни – Григорій Явлінський та Анатолій Чубайс. З "Союзом правых сил", керівником штабу якого і є Чубайс, відбулася дивна метаморфоза. Під час чеченської війни 1995 року нинішні лідери блоку Кірієнко, Немцов, Гайдар, Хакамада займали відверто пацифістські позиції, закликаючи припинити бойові дії та продовжити мирні перемовини з керівниками Ічкерії. А правозахисник Сергій Ковальов навіть був «живим щитом» для президента Дудаєва. Тепер всі вони мовчать. За них промовляє Чубайс, який назвав опонента «зрадником» -- лише за пропозицію зупинити війну, зменшити втрати серед мирного населення. Парадокс ще й у тому, що другим номером у миролюбних «яблочників» іде Сергій Степашин, який під час минулої кавказької війни був міністром внутрішніх справ і власне керував «зачистками» та фільтраційними таборами для горян, старших 16 років… Отакої!

Дума «в законі»

Дума, обрана 19 грудня 1999 року, має всі шанси стати найбільш «авторитетним» органом державної влади в Росії. Міліція б’є на сполох: кримінал суцільною лавою сунув у велику політику. Не можна сказати, що вперше представники організованої злочинності борються за мандати. Окремі випадки були й раніше. Особливо «відзначилася» фракція ЛДПР. В її складі були і є кілька осіб, підозрюваних у скоєнні серьйозних злочинів. Двоїх депутатів – соратників Жириновського вбито – під час «розборок».

Ще 1994 року грузинский «авторитет», бізнесмен і меценат Отарі Квантрішвілі разом зі своїм другом Олександром Кареліним (так, «медведь» № 2!) заснував у Москві політичну партію «Спортивная Россия». Але невдовзі батоно Отарі застрелили. Але ідею цивілізованого входження в політику «братки» підхопили. От і «маємо те, що маємо»: відразу в кількох блоках балотуються громадяни, яких народ краще знає за прізвиськами, аніж за прізвищами.

Один з тих, хто викликає пильну увагу правоохоронців -- сподвижник небіжчика Отарі голова «Всеросійської політичної партії народа» Анзорі Аксентьев-Кікалішвілі. Теж, до речі, підприємець і благодійник. Кажуть, що він є добрим «дахом». Може тому № 2 в його списку є мати двох зірок НХЛ, «тимчасово непрацююча» Тетяна Буре та улюблений композитор мого безтурботного дитинства Володимир Шаїнський. Цікаво, що співають зараз на «сходняках», даруйте, партзборах? «Вместе весело шагать – по просторам, по просторам…»

Чому не врятувався “Спас”?

Бурхлива дискусія між Центрвиборчкомом, Міністерством юстиції та громадсько-політичним блоком “Спас” завершилися зняттям націонал-патріотів з перегонів. Це прецедент, бо раніше опозиціонерів просто не допускали до виборів. “Спас” не міг розраховувати більш ніж на долі одного відсотка. Отже, чому саме його прилюдно “відшмагали” перед телекамерами?

“Спас” де-юре, -- це передвиборний блок однойменної організації та кількох мініатюрних партій, де-факто – спроба профашистської організації “Русское национальное единство”, що не має загальнодержавного статуса, пройти в Думу. Лідер “Спаса” Володимир Давиденко поступився своїм першим місцем Олександру Баркашову, фюреру РНЄ. Власне, Баркашов і наполохав чиновників російського Мінюста, які неодноразово виносили йому попередження про незаконні дії чи вислови.

Звичайно, нічого “недемократичного” (з російського “державницького” погляду) в передвиборній програмі “Спаса” немає. Є інше: “Відродження національної самосвідомості та національної гордості російського народу на основі національно-державної традиції». Для цього буде припинено пропаганду русофобії, зупинено «знущання над славною історією Росії» та відновлено «Велику Російську Державу в природних кордонах». Усі нерівноправні міжнародні договори, підписані «антирусским правительством» будуть визнані недійсними (наш т.зв. «великий договір» з Росією – прощавай!).

То що, влада вчинила правильно, знявши з виборів – хай і не дуже законно – неофашистів? На тлі трагедії на Північному Кавказі – зачисток і “килимних” бомбардувань – це звичайне російське політичне лукавство. Влада створила інформаційний привід потеревенити про “права людини”, які були б порушені, якби така одіозна політична сила як РНЄ потрапила до Державної Думи. Проте, заборонити неофашизм, який відкрито підняв голову, Кремль не може. Бо не хоче.

Нацисти, які сидять на спецслужбівському повідку, виконують роль “санітарів”. Вони говорять те, чого від них вимагає влада. Прикладів чимало: саме РНЄ та ще одній воєнізованій нацистській групі – національним республіканцям Лисенка (пригадуєте як цей покидьок шматував у Думі український прапор?) доручили стати тараном проти громадян Росії “кавказької національності”.

Почалося все з “невинних” газетних заголовків – “Розчавити чорну гадину!” тощо. При повному нейтралітеті з боку міліції та ФСБ бойовики навчилися ходити строєм, стріляти з вогнепальної зброї, з’їздили на “практику” до Сербії, Наддністрянщини та Абхазії. Відтак – погроми і вбивства, поки що -- азербайджанців у Москві. Той самий невдаха “Спас” обіцяє, що домогатиметься припинення підприємництва, фінансової та посередницької діяльності вихідців з Кавказу та Середньої Азії на території Росії. Далі буде…

Кінець “Жирика”

Гра, виграна владою у найбільшого шоумена російського політичного бізнесу Володимира Жириновського, заслуговує того, щоб увійти до підручників з “чорного піару”. Формальною зачіпкою до “сина юриста” став список кандидатів у депутати по загальнофедеральному округу від ЛДПР. 82 (!!!) кандидати “помилилися” і подали до ЦВК неправдиві відомості про наявне у них майно. Згадуваний вище “Михась” відразу “звалив” – у список Консервативної партії та встиг зареєструватися в мажоритарному окрузі в Таганрозі.

Отже, закон про вибори було порушено і Центрвиборчком скористався своїм правом, не зареєструвавши список ліберал-демократів. Щоправда, злі язики стверджували, що причиною “прольоту” стали не приховані “Ауді” чи дачі, а той факт, що добра половина “соколів Жириновського” фігурує у міліцейських картотеках як …кримінальні авторитети. Другий номер списку директор Красноярського алюмінієвого заводу Анатолій Биков значиться там як “Челентано” та “Толя Бик”. Громадянин Сергій Михайлов – як “Михась”, лідер солнцевського злочинного співтовариства. Банкір Ашот Єгіазарян у вільний від фінансів час запрошував відомих осіб до “дівчат” – саме на його помешканні бив сексуальні рекорди “чоловік, подібний на генпроокурора Скуратова"…

Отже, потрібні були формальні зачіпки, і вони знайшлися. Юриста і, щоб не казали, передбачливого політика Жириновського не залякали – за кілька днів він на основі двох сателітних мікропартій провів установче зібрання “Блоку Жириновського”. Зі списку вилетіли найбільш одіозні фігури, тож новий список зареєстрували без проблем – Центрвиборчком не не зрізав жодного (!!!) кандидата. Засідання пройшло доволі комічно – кілька потенційних думців так перелякалися, що вказали машин і нерухомості більше, ніж їх є насправді. Податківці та ДАІ розвели руками. “Перестрахувалися” – щиросердечно зізнався лідер блоку.

На початку грудня, буквально за два тижні до виборів, сталася сенсація. ЦВК, виконуючи рішення Верховного Суду, поновлює реєстрацію ЛДПР. Але ж глава партії вже написав заяву про вихід з партії, і став провідником блоку імені самого себе!? Причому Жириновський не може відновитися в ЛДПР ще й тому, що пан Вішняков (це російський клон Михайла Рябця) заявив, що знайдено якісь неточності в його декларації про доходи. Анекдот – до Жириновського як до лідера ЛДПР претензії є, але до Володимира Вольфовича як лідера “Блоку Жириновського” претензій немає… Наш герой так галасував і так гаряче погрожував, що голові ЦВК виділили додаткову охорону.

Паніку головного лібералісімуса можна зрозуміти. Внаслідок чаклунства ЦВК, електорат Жириновського (не більше 6 відсотків) остаточно деморалізований. І дуже вірогідно, кандидат пролітає…

Такого новорічного подарунку Жирик аж ніяк не чекав. Кремль вміє “дякувати” своїм недавнім, але вже непотрібним союзникам.

Версiя для друку